| Chapter 11 |
1 |
¶ Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його.
|
2 |
Давай частку на сім чи й на вісім, бо не знаєш, яке буде зло на землі.
|
3 |
Коли переповняться хмари дощем, то виллють на землю його. А коли деревина на південь впаде чи на північ, залишиться на місці, куди деревина впаде.
|
4 |
Хто вважає на вітер, не буде той сіяти, а хто споглядає на хмари, не буде той жати.
|
5 |
Як не відаєш ти, яка то путь вітру, як кості зростають в утробі вагітної, так не відаєш ти чину Бога, що робить усе.
|
6 |
Сій ранком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре вийде на краще тобі, оце чи оте, чи обоє однаково добрі.
|
7 |
¶ І світло солодке, і добре очам сонце бачити,
|
8 |
і коли б людина жила й довгі роки, хай за всіх їх вона тішиться, і хай пам'ятає дні темряви, бо їх буде багато, усе, що надійде, марнота!
|
9 |
Тішся, юначе, своїм молодецтвом, а серце твоє нехай буде веселе за днів молодощів твоїх! І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду!
|
10 |
Тому жени смуток від серця свого, і віддаляй зле від тіла твого, бо й дитинство, і рання життєва зоря то марнота!
|